Основи законодавства України про охорону здоров'я

Основи законодавства введено в дію з дня опублікування - 15 грудня 1992 року
(згідно з Постановою Верховної Ради України
 від 19 листопада 1992 року N 2802-XII)

Із змінами і доповненнями, внесеними
Декретом Кабінету Міністрів України 
від 31 грудня 1992 року N 23-92
Законами України 
від 3 лютого 1993 року N 2978-XII,
від 25 лютого 1994 року N 4039а-XII,
від 23 вересня 1994 року N 183/94-ВР,
від 13 жовтня 1994 року N 200/94-ВР,
від 14 лютого 1997 року N 70/97-ВР,
від 22 лютого 2000 року N 1489-III,
від 26 грудня 2002 року N 380-IV,
 від 27 листопада 2003 року N 1344-IV,
 від 20 квітня 2004 року N 1694-IV,
від 17 червня 2004 року N 1801-IV,
від 23 грудня 2004 року N 2285-IV,
від 1 березня 2005 року N 2427-IV, 
 від 25 березня 2005 року N 2505-IV,
 від 2 червня 2005 року N 2624-IV,
 від 20 грудня 2005 року N 3235-IV,
 від 19 січня 2006 року N 3370-IV,
 від 9 лютого 2006 року N 3421-IV,
 від 19 грудня 2006 року N 489-V
(окремі положення Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V
 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
 згідно з Рішенням Конституційного Суду України
 від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007),
 від 8 лютого 2007 року N 657-V,
 від 27 квітня 2007 року N 997-V,
 від 17 травня 2007 року N 1033-V,
 від 28 грудня 2007 року N 107-VI 
(зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
 діють по 31 грудня 2008 року,
зміни, внесені пунктом 45 розділу II Закону України
 від 28 грудня 2007 року N 107-VI,
 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними),
 згідно з Рішенням Конституційного Суду України
 від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008),
від 12 лютого 2008 року N 121-VI,
 від 7 жовтня 2010 року N 2592-VI,
 від 19 травня 2011 року N 3395-VI,
 від 7 липня 2011 року N 3611-VI,
 від 3 листопада 2011 року N 4000-VI,
 від 20 грудня 2011 року N 4196-VI,
 від 4 липня 2012 року N 5036-VI,
 від 5 липня 2012 року N 5081-VI,
 від 18 вересня 2012 року N 5290-VI,
 від 16 жовтня 2012 року N 5460-VI,
 від 19 листопада 2013 року N 694-VII

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.

Стаття 2. Міжнародні договори України в сфері охорони здоров'я

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.

(стаття 2 із змінами, внесеними згідно із
 Законом України від 16.10.2012 р. N 5460-VI)

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:

здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;

медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою;

мережа закладів охорони здоров'я - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

(частину першу статті 3 доповнено новим абзацом
 сьомим згідно із Законом України від 05.07.2012 р. N 5081-VI)

охорона здоров'я - система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров'я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

(частину першу статті 3 доповнено новим абзацом
 восьмим згідно із Законом України від 05.07.2012 р. N 5081-VI,
 у зв'язку з цим абзац сьомий вважати абзацом дев'ятим)

пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи.

(частину першу статті 3 доповнено абзацом десятим
 згідно із Законом України від 05.07.2012 р. N 5081-VI)

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

(стаття 3 у редакції Закону
 України від 07.07.2011 р. N 3611-VI)

Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я

Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:

визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;